Ветеранська політика

Повномасштабна війна з росією виводить ветеранську політику на перший план – для Повчанської сільської ради робота з ветеранами, їхніми родинами та родинами загиблих захисників України стала одним із найважливіших напрямів діяльності. Держава акцентує службовців місцевого самоврядування на шанобливому й уважному ставленні до цієї категорії населення та всебічній її підтримці. Відповідно й сприяє розширенню можливостей у сфері надання послуг шляхом координації діяльності всіх служб, державних установ, організацій.

Система соціального захисту має дві основні складові: перша стосується пільг, виплат та інших видів матеріального забезпечення для ветеранів та ветеранок, друга — це соціальні послуги. Публічні дискусії, юридичні та соціальні дослідження більшою мірою сфокусовані саме на першій складовій. Так, обговорюються питання достатності наявних можливостей, відповідності розміру виплат реальним потребам, доступності отримання гарантованого у нормативно-правових актах тощо. Проте поруч із фінансовою та матеріальною підтримкою має бути підтримка, яка допомагала б людині впоратися з труднощами, повернутися до гідного рівня життя, повернути собі можливість самостійно задовольняти свої потреби. А також підтримка, яка компенсувала би втрачені людиною можливості самостійно здійснювати певні дії, допомагала б їй підтримувати не лише фінансову сторону життя на гідному рівні. Саме таку підтримку можна надати за допомогою соціальних послуг.

Навіщо Україні ветеранська політика?

Для забезпечення виживання, посилення та модернізації України. Без сильної ветеранської політики, без дієвої турботи про ветеранів та їхніх сімей, не можна пережити наступні історичні віхи. Ветерани – окреслена аудиторія людей, які виявили свою звитягу, які стали на захист України в той час, коли інші цього не зробили. Вони знову будуть здатні стати на наш захист.

Сильна політика щодо ветеранів – важлива частина нашої безпеки. Вона має бути поєднана з оборонною, мобілізаційною стратегіями держави.

Ця мета має деякі складові, зараз їх три:

• По-перше, політика має відобразити те, що відчуває суспільство. У соціальних мережах поширюється меседж про невдячність українського суспільства. Але, коли ми виходимо в люди, бачимо колосальну кількість підтримки. Ветерани є ледь не в кожній родині. Державна політика має це відобразити. Держава має представляти інтереси свого народу.
• По-друге, державна політика повинна забезпечити обороноздатність і безпеку.
• По-третє, має подбати про добробут воїнів, їхніх сімей і посилити економічну стійкість держави, оскільки це прописано в конституції. Вона гарантує, що в державних інтересах дбати про добробут її людей, і це має бути відображено у ветеранській політиці

Є декілька принципів формування політики. Зараз їх сім:

1. Ветерани в першу чергу це громадяни України, які зберігають за собою всі права, які в них були до служби. Вони мають вільний доступ до всіх послуг, які надає держава. Пропонуємо уникати створення паралельної системи послуг, паралельної системи піклування. Натомість потрібно пересвідчитися, що вся інфраструктура держави доступна для ветеранів та їхніх сімей, враховує їхні потреби та інтереси.
2. Держава повинна знати своїх ветеранів та їхні сім'ї, розуміти потреби. Для цього вони мають бути ідентифіковані, потрібно збирати інформацію. Це дуже складний момент. Маємо знати, для кого будуємо цю політику, з точки зору не тільки їхнього ветеранського статусу, а й всіх інших людських потреб, які в них є. Підтримка держави має засновуватися на індивідуальному досвіді ветеранів. Це означає, що замість уніфікованих для усіх пільг держава має надавати релевантні можливості відповідно до реальних потреб кожного ветерана.
3. Увага на людину, а не статуси. Одна людина є носієм множинного досвіду у своєму житті,  неможливо сказати, що весь досвід ветеранів походить із бойового. Вони також поділяють багато потреб із цивільними людьми довкола них. Проте важливо, щоб ті інстанції, які дбають про цивільні потреби, розуміли специфіку, з якою можуть зіткнутися саме ветерани.
4. Ветерани та їхні сім'ї – цінний людський капітал. Державна політика повинна уможливити їх реалізацію, орієнтуватися на розширення можливостей для ветеранів, уникати їхньої стигматизації і пропонувати їм самостійно обирати ролі в цивільному житті. Країна не може диктувати ветеранам, ким вони мають бути, де вони мають реалізуватися або пропонувати їм скерування в якусь певну індустрію.
5. Політика повинна бути превентивною, а не реактивною. З 2014 року й дотепер ми гасимо пожежі. Багато систем незручні для ветеранів, їх неможливо адаптувати.
6. Мережа підтримки впродовж усього життя. Ветерани потребують підтримки не тільки під час виходу зі служби, не тільки під час її початку, а й також на майбутніх етапах.
7. Наш обов'язок – гарантувати гідне визнання життєвого шляху наших воїнів і ветеранів. Після служби не знецінювати подвиг, який люди зробили в минулому. Важливо, щоб уся логіка вшанування пам'яті зберігалася з ветеранами впродовж їхнього життя і на майбутнє.

Що відбудеться після того, як людина здобула бойовий досвід?

Людина, яка здобула бойовий досвід, є найбільш досвідченим воїном в українському війську. Вона буде цінним кадровим ресурсом для сил безпеки та оборони.

До 30% ветеранів АТО/ООС залишилися в складі сил безпеки та оборони станом на 2021–2022 рік. Тобто дуже тривалий період після завершення служби у форматі бойових дій. Варто активно залучати Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ до прогнозування того, скільки ж носіїв бойового досвіду вони захочуть залишати у своїх силах.

Інше середовище, куди потраплять наші ветерани, – це резерв. Ми звикли за останні 10 років сприймати його як цивільне життя. Втім люди, які перебували в резерві, а відповідно мали шанс повернутися на службу в момент критичної загрози, мали набагато коротший горизонт планування, менше можливостей для відновлення свого цивільного капіталу. 

Участь у бойових діях впливає на здатність ветеранів зберігати свій цивільний капітал. Ти не можеш продовжувати вести бізнес, доки перебуваєш на бойових завданнях, не можеш працювати, розбудовувати соціальні контакти, зберігати майнові статки, стосунки з родиною та інші речі, які роблять життя хорошим.

У резерві буде доволі багато людей. Якщо спиратися на поточне законодавство, майже всі учасники бойових дій стануть до лав резерву доти, доки в них не буде підстав звільнитися зі служби. Сили резерву є типовими для всіх військових збройних сил блоку НАТО – це частина прогресу, який маємо пройти. Особливість України – резерв складатиметься з учасників бойових дій ще доволі тривалий період, а для покоління сучасних українських ветеранів – доки в них не буде підстав для звільнення за віком.

Справжнє цивільне життя таким, яким ми його уявляємо, зможуть розбудовувати тільки ті, хто не має підстав до продовження служби. Це доволі невелика категорія людей.

Якщо перемога настане в найближчій перспективі: цього року або наступного

Військові, які зараз знаходяться на службі, ветерани, учасники бойових дій, не всі одразу розпочнуть повноцінне  цивільне життя. Ця аудиторія, яка мають нагоду скористатися всіма благами ветеранської політики, буде збільшуватися поступово, що дозволяє планувати навантаження на бюджет, зокрема, розподіляти його грамотно між різними системами забезпечення потреб громадян. Військові, які перебуватимуть у резерві, потребуватимуть певної додаткової підтримки від своїх відомств, і це дозволить зняти певне навантаження із цивільних структур.

Для гарного життя після служби вкрай важливо мати час відновитися, подбати про себе, своїх рідних, мати час на відновлення цивільного капіталу, переосмислити свою діяльність, відновити її або почати нову, і знайти реалізацію, з якою людина буде почуватися комфортно в цивільному житті. На це піде багато часу, але це можливо зробити. Державна підтримка може скерувати більш таргетовану підтримку на ветеранів в ці моменти.

Зміни необхідні і вони можливі. Ми віримо, що це наш спільний обов’язок – подбати про тих, хто своїми життями захищає наше.