ЯК ПІДТРИМАТИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ЇХ СІМ’Ї
Мати підтримку від середовища з якого військового висмикнула війна – це важливий момент для морально-психологічного стану військового. Але для того, щоб її надавати має бути внутрішній ресурс, баланс, спокій та віра в перемогу і повернення воїна у тих, хто цю підтримку може надати. Військові чутливі до стану рідних і неспокій сім’ї передається їм. Тож, щоб підтримувати захисників, маємо бути спокійними і впевненими в перемогу в тилу.
Проводжаючи чоловіка, батька, брата чи сина на війну, важливо вселити в нього віру. Наша впевненість передається в словах та емоціях. Найкращим побажанням і підбадьоренням можуть стати такі слова: «Твоє завдання – повернутись живим і з перемогою». Не забуваймо, що чоловіки за своєю природою – воїни, тому поведінка рідних повинна бути гідною.
Підтримка для військовослужбовця – це ніби щит.
Людина, яка готується йти на фронт переживає безліч емоцій. Наприклад, страх, розпач, злість, ненависть, тривогу – їх насправді дуже багато. Тому для неї важливо чути слова підтримки. Для когось достатньо почути, що все буде гаразд і він повернеться живий, а комусь – отримати заспокійливий погляд. Це все досить індивідуально, але близька людина має відчути, що саме необхідно в цей момент.
Підтримати військового можемо власним прикладом психологічної рівноваги. Важливо пам’ятати, що Ви – тил і зобов’язані бути в нормі. А це означає – попри будь-які новини, які засмучують, повертатись до балансу. Жодні емоційні розхитування, переказування поганих новин про те, що «взяли місто і все пропало», не допоможуть вселити віру ні у воїнів, ні в країну. Все це тільки дестабілізує військового і він втрачає емоційну рівновагу. А перші, які гинуть в бою ті, які піддались емоціям. Тому розмовляти із рідним військовим варто про якісь домашні клопоти, про те, як разом будете відпочивати й святкувати перемогу. Говоріть більше слів про вашу любов до чоловіка, сина, батька. Тільки без сліз. Всі розмови мають бути добрі, надихаючі, на енергії любові.
Чи варто розмовляти про бойові дії?
Ні, про це взагалі не варто розмовляти. Уявіть, що ви весь день прибираєте домівку, а потім ще пів ночі розповідаєте про це. Військовим вистачає воєнних подій на полі бою. Вони не мають бажання про це говорити ще й тому, щоб вберегти вас. Тому ваше завдання – берегти їх.
Звичайно, наша людська цікавість і допитливість є непереборною, але варто, аби людина самостійно, за власним бажанням поділилась своїми переживаннями й подіями.
Не потрібно запитувати про відчуття страху, переживання. На війні всім страшно і це нормально. В людини має бути страх, щоб включився захисний механізм. Краще розповідати про те, як ви пишаєтесь, як відчуваєте її силу духу, її впевненість у перемозі. А ще, якщо нетерплячка, то можна запитати про щось, під кутом того чи правильно ви все відчуваєте ірозумієте.
«А що ти хотів би мені розповісти?»
Спілкування з військовослужбовцем не має викликати в нього бурхливі емоції. Разом з тим не варто уникати розмов про себе. Але робити це потрібно не у формі скарги а, наприклад, формі прохання про підтримку і в цей момент ваш рідний військовий відчує, що він потрібний, його потребують, він може допомогти. Заспокійливими й підбадьорюючими для нього можуть бути слова любові. Також відео чи фото із реального життя, які ви відправите своєму військовому теж стануть підтримкою.
Важливо запитувати: «А що ти хотів би мені розповісти?». Втім, людина, як запитує, має сама перебувати в ресурсі, бути готовою почути відповідь і висловити підтримку. Будь-яка історія, яку ми почуємо має залишитись без засуджень і критики. Потрібно слухати й можливо при потребі коментувати, але це мають бути обережні висловлювання.
Допомогти військовому впоратись із тим емоційним станом, який виникає на війні, можна тільки власною рівновагою, емоційним балансом, посилаючи в думках віру, любов, надію і натхнення.
Наполягати на дзвінках і повідомленнях не варто. Потрібно ставитись із розумінням. Війна – не відпочинок, де людина хоче чи не хоче написати звістку. Буває, що не можна телефонувати задля безпеки чи просто відсутній зв’язок. Ваше завдання – максимально розуміти ситуації й зберігати спокій. Наприклад, вказати, що вам дуже важливо підтримувати зв’язок і ви були б раді й щасливі, якби він телефонував чи писав.
Які підбадьорливі фрази можна використовувати у спілкуванні із рідним військовим?
Ті, які б ви хотіли почути, коли вам важко. Це слова любові, віри. Наприклад: «Ти в мене справжній воїн, захисник»; «Ти надихаєш мене своєю відвагою»; «Одне усвідомлення того, що ти захищаєш Україну, додає віри, наснаги до життя»; «Я дуже щаслива, що маю такого чоловіка/сина/брата/хлопця»; «Бережи себе, тих хто поруч і повертайтесь із перемогою». Ці слова можна використовувати весь час. Вони точно підбадьорять і додадуть сил.
Ще можна згадувати минулі події із мирного життя. Наприклад, чоловік колись зробив щось дуже корисне вдома і це вас тішить. Пригадати йому, що колись він полагодив шафу і зараз це дуже полегшує вам життя. Або створити власні ритуали й говорити про них. Наприклад, розповідати, що ви щоранку п’єте чай із його склянки й це приносить вам комфорт. Ваш рідний військовий в цей момент відчуватиме свою важливість, що про нього згадують. Чи розповісти, як щовечора ви переглядаєте спільні фото і вони зігрівають вам душу. Надихатимуть також спільні плани на майбутнє.
Як не дозволити емоціям керувати власним життям?
Усвідомлення того, що будь-які прояви емоційності не дають реальної картинки дійсності – перший крок до балансу. Людина, яка дозволяє, щоб емоції володіли нею – стає керованою. Попадається на маніпуляції, які зараз всюди: новинні стрічки, статті, чати, дописи в соцмережах. Така людина сприймає це все за правду і переносить дезінформацію далі, втрачає зв’язок з реальністю. Є такий вислів – володіти собою. Важливо завжди керувати емоціями, а особливо під час війни. Цьому треба вчитись, бо це один з аспектів мирного життя.
Всі, хто зараз захищають нас на фронті, дуже сильно відчувають те, що ми транслюємо: сльози, зневіру, відчай, душевний біль, зраду, страх, поганий настрій або флюїди перемоги, віру, надію, впевненість, любов, гарний настрій. Ми маємо жити й дозволити собі проживати це життя виключаючи будь-які відчуття вини. Дуже важливо взяти на себе відповідальність за свій настрій. Усіма можливими способами його підтримувати. Не гріх мати хороший настрій, хоча й багато хто так вважає. Цю думку нав’язують ті, хто потрапив під вплив зрадофілів. Гріх – бути байдужим. Коли людина байдужа до себе, до свого настрою, то їй все одно й на інших. Така людина занурюється із головою у власні страждання і забуває про все, не бачить реальної картини, а ще стає маріонеткою в руках ворога. Цього і добиваються на інформаційному фронті. Перемога в головах людей! Тому для ворога важливо посіяти страх, паніку, біль, страждання. Ці відчуття знесилюють людину, роблять її слабкою, а вона своєю чергою розносить цю «хворобу» далі. Ми не маємо права цього допустити. Наш обов’язок – тримати, а не триматись. Бойовий дух має бути лише у військових, а й у тих, кого вони захищають! Тому дівчата, дружини, матері й батьки, тримаймо гідно тил.
Коли чоловік повернувся додому
Підтримкою для людини, яка повернулась додому будуть обійми, приємні слова, прояви любові, поваги, вдячність, уміння непомітно бути поруч уміння вислухати, зустрічі з рідними, якщо військовий цього потребує. І все це заради максимального повернення його до того життя, яке було раніше. Можна разом готувати сніданки, гуляти на вулиці, дивитись надихаючі фільми, планувати життя. Ресурсним буде й те, якщо ви почнете втілювати плани, про які говорили, коли ваш військовий був ще на фронті.
Підтримка і підбадьорення дуже важливі
Маємо дбати про свої ресурси – те, що нас наповнює, дає сили, підштовхує рухатись вперед. Цей ресурс можна поповнити спілкуванням, улюбленою справою, підтримкою інших. Волонтерство – це теж механізм самодопомоги й самопідтримки.
Разом з тим, надавати допомогу і підтримку варто тільки тоді, коли ви відчуваєте свою наповненість. Якщо ви не усвідомлюєте свою ресурсність, то варто звернутись до психолога, щоб проговорити й зрозуміти власні сили. Також допомагають дихальні вправи.
Синдром війни
Не забуваймо, що людина довгий час була в стресі. У кожного різний поріг чутливості. Вже вдома може турбувати безсоння, злість, депресія, різноманітні страхи, переживання всіх подій, які відбувались там. Це важкий етап – синдром війни. З ним складно впоратись самотужки. Дуже важливо вчасно звернутись за психологічною допомогою до фахівця, щоб захисник міг відверто поділитись своїми переживаннями. Зміни в психіці після повернення з фронту однозначно є. Йдеться про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), який може супроводжуватись постійними думками про війну, дратівливістю, підвищеною чутливістю до гучних звуків, які викликають асоціації, головним болем, конфліктами у сім’ї. Також можуть виникнути фобії, депресії. Дослідження вказують, що близько 70% людей, які страждають цим розладом, долають ці симптоми десь через пів року. Втім, 30% військовослужбовців потребують допомоги фахівців.
Ті кого захищають захисники теж повинні мати бойовий дух
Тим у кого родичі перебувають на фронті, не потрібно думати про негативні події, а перемикати свою увагу на щось інше, змінювати думки й направляти їх на підтримку.
Коли хтось у родині ваших друзів, знайомих, сусідів служить у Силах оборони України, то вам потрібно навчитися по-новому вибудовувати взаємини. Спробую виокремити ключові моменти взаємодії з військовослужбовцями, ветеранами та демобілізованими та їх родинами.
Насамперед зауважу те, чого за ніяких обставин робити не можна
1. Уникайте, без її згоди, розмов пов’язаних із рішенням людини стати на захист Вітчизни. Запитання на кшталт «для чого він/вона це зробив/-ла?», «чи не можна було владнати це питання?», «як же ви не вберегли його/її?» знецінюють вибір самої людини, піддають сумніву її зрілість та адекватність, ображають почуття членів сім’ї та є некоректними.
2. Не апелюйте до божественних або магічних сил. Питання віри — це приватність і особистий простір. Без ініціювання обговорення цієї теми самою людиною не починайте таку розмову, адже безпідставні надії та сподівання шкодять сім’ям тих, хто воює. Не поширюйте неперевірену інформацію. Не маючи впевненості в достовірності того, про що хочете говорите, то краще промовчіть.
3. Анонс нового нормативного документу, заява «авторитетного» експерта, гаряча новина — все це не я приводом зав’язати розмову, щоб розрадити чи відволікти людину від переживань.
4. Часто, в бажанні підтримати людину, ми вишукуємо неочевидний позитив у тому, що відбувається. Зазвичай – це виглядає незграбним, а інколи неадекватним. Адже заяви, на кшалт: «йому/їй там багато платять», «ну він/вона ж не на нулі», «буде знижка на квартплату» – сумнівна «втіха» проти ризику втрати найближчої людини.
5. Також, уникайте твердження про розуміння людини, яка чекає якщо самі цього не пережили або не переживаєте.
6. Зайвим і провокаційним буде ваша спроба виправдовування своєї пацифістської позиції й того, чому ваші близькі не долучилися до війська. Обґрунтування: «мій чоловік/син/брат не народився для війни» – це подразник, що може стати приводом для конфлікту. Конституційні права не звільняють від конституційних обов’язків.
7. У випадку коли близькі людини, яка воює, не бажають обговорювати з вами те, де він/вона перебуває, чим безпосередньо займається, які фізичні чи морально-психологічні страждання переживає, то не нав’язуйтеся з розмовою.
Можлива реакція: роздратування, злість, відверта агресія.
Як себе поводити, щоб бути адекватним ситуації
1. Будьте терплячим слухачем, дозвольте співрозмовнику проявити почуття, переживання, думки, сподівання і тривоги. Будьте в моменті, не оцінюйте, не нав’язуйте своє бачення, не давайте поради без прохання.
2. Застосовуйте прийом активного слухання: кивайте, давайте зворотний емоційний зв’язок, говоріть про те, які переживання виникають у вас. Це сприймається співрозмовником, як співучасть, готовність розділити біль і тривогу від чекання, невизначеності, невідомості, є проявом людяності, а не формальністю.
3. Знайдіть можливість провести час разом – запросіть на спільні заходи, прогулянку, на каву, частіше розмовляйте. Міцний емоційний зв’язок і залученість у життя, яким би воно не було, – це дієва підтримка.
4. Ті, чия близька людина воює, можуть потребувати допомоги у вирішенні побутових проблем, про які раніше було кому подбати. Якщо вам це під силу, запропонуйте свою допомогу. Це також важливо.
Для підготовки допису використано матеріали з:
1. Як підтримати рідну людину, яка перебуває на фронті? | Телерадіокомпанія "ВЕЖА"
2. Як підтримати сім’ї військовослужбовців. Поради психотерапевтки
