Звідки беруться розпещені діти? 5 помилок, яких припускається багато батьків
Коли ми думаємо про “розпещених” дітей, ми уявляємо собі маленьких королів, які ні в що не ставлять оточуючих. Але як так вийшло? І коли? Не народилися ж вони такими відразу.
Ні, не народилися. Розпещеність – це не вроджена якість, а набута завдяки батькам і їхньому стилю виховання.
Природно, ніхто не бачить свого улюбленого малюка розпещеним. Але також природно, що маленькі діти – егоїсти за природою. Вони очікують, що світ крутиться навколо них, і в якомусь сенсі так і є: мама прибіжить на перший крик, тато похитає на ручках, навіть якщо втомився, бабуся принесе подарунки не дорослим, а онукові, онучці. Так влаштований світ. Залишилося зрозуміти, коли щось у вихованні починає йти не так?
Давайте розбиратися.
Припустимо, ваша дитина:
- не слухається батьків,
- хоче тільки розважатися,
- часом огризається, вередує та істерить,
- при цьому їй складно догодити: “Не так граєшся, не ту іграшку купили, не той мультик увімкнули, несмачну їжу приготували”…
Якщо мова про дошкільника, то вітаємо, у вас усе, як у всіх. І це поки що не означає, що дитина розпещена.
“Розпещений” – зніжений, примхливий, звиклий до виконання своїх бажань і забаганок. І це не про “занадто багато і сильно любили”, це про кордони, точніше про їхню відсутність. Розпещені діти не сприймають відмов і заборон, їм абсолютно все одно на батьківські “ні” і взагалі якісь пристойності. Розпещена дитина не знає правил і авторитетів, вона сама собі авторитет.
Звідки беруться розпещені діти?
Головне, що треба знати про “розпещеність” – це про відсутність заборон. Дитина, якій завжди і все можна, не вчиться контролювати вчинки, бажання та емоції.
Дитину не можна розпестити увагою, любов’ю, ласкою і добрим словом. Обіймайте, цілуйте, носіть малюка на руках якомога частіше, адже дитина так недовго дитина! 
Дещо складніша ситуація з речами. Постійні покупки справді можуть сформувати споживацьке ставлення до світу, небажання берегти свої речі (нові ж куплять), відсутність емоційної прив’язаності до іграшок (посил “нове краще за старе”), невміння мріяти та збирати.
Ось, яка поведінка батьків може розпестити дитину:
1. Батьки не думають про себе
Так, дитину потрібно любити і намагатися дати їй найкраще. Але коли все навколо крутиться тільки навколо дитини, коли її бажання понад усе, починаються проблеми. Якщо батьки забувають про своє самопочуття, інтереси та бажання, дитина бачить: “Я важливіша за всіх, оточуючих можна не враховувати”, і сприймає це як належне.
Неправильно: купувати все найсмачніше тільки дитині, відмовлятися від усіх її пропозицій поділитися, зате потім пригадувати: “Та я все для тебе роблю і собі відмовляю”!
Правильно: купувати смаколики і дитині, і собі. Разом із малюком обговорювати, хто і яку смакоту хоче, пропонувати відкусити від своєї (не віддавати все!) і дякувати дитині за спроби поділитися. І пробувати, навіть якщо ви не фанат кислотних черв’ячків.
Звісно, ми говоримо про смаколики тільки для прикладу. Це поширюється і на вільний час, і на захоплення, і взагалі вміння чути СЕБЕ. Не проводьте весь час тільки так, як хоче дитина. Це нормально, що дітям часом доводиться підлаштовуватися під дорослі справи і ритм життя.
2. Гіперопіка
Ох вже ця гіперопіка, у всіх статтях про її негативну поведінку згадують. А у випадку з розпещеністю це найочікуваніший висновок. Коли батьки створюють дитині надкомфортні умови, готові розважати 24/7 “аби тільки не занудьгувала”, а також попереджають усі можливі неприємні наслідки – природно, що малюк не готовий зіткнутися з найменшою проблемою. І дуже гостро реагує на кожну дурницю.
Неправильно: “Тобі зручно тут сидіти? Хочеш пересядемо? А супчик не дуже гарячий? Давай я тебе погодую. А ці дітки граються з тобою? Зараз я їх попрошу з тобою дружити. Тобі не подобається ця гра? Хочеш, в іншу пограємо або мультик подивимося? Іди полежи на дивані, я поки іграшки зберу”.
Правильно: Знову ж таки, це нормально, коли дитина стикається з допустимими складнощами. Довго боротися з колготками (і перемогти!), з’їсти не найулюбленіший суп, вийти в дощ у шльопанцях і промокнути, піти з магазину без цукерки, засмутитися, коли в пісочниці забрали совок. Діти можуть плакати і взагалі відчувати будь-які негативні емоції. Цього не треба уникати, головне – допомагати їм вийти з цього стану. Розчарування – це теж частина виховання.
3. “Це ж дитина”
А буває так, що батьки дозволяють собі ігнорувати суспільні кордони та правила: “Ну що ви хочете, це ж дитина, звісно, вона кричатиме в ресторані”, “Поміняйтеся з моєю дитиною місцями, а то їй не видно з дальнього ряду”. Часом за цим стоїть бажання створити дитині комфорт за всяку ціну, а часом – банальна лінь (заспокоювати дитину і пропонувати їй альтернативні заняття складніше, ніж махнути рукою).
Неправильно: “Нехай дитина погладить вашу собаку, вам що, шкода чи що?”.
Правильно: “Малюк дуже любить собак. Ви дозволите нам погладити вашу?”. Шанобливе ставлення до оточуючих передається тільки через особистий приклад. Це також важливо для формування особистого простору дитини – вона зможе зрозуміти, що її ніхто не може торкатися без дозволу або забирати речі лише в разі, якщо сама чинить так само з іншими.
4. Батьківське почуття провини
“Недільний тато” з дорогими подарунками, дуже зайняті батьки з купою ґаджетів і найнавороченіших іграшок, мама, яка після кожного зриву обсипає малюка поцілунками й солодощами – так батьки купують собі моральний спокій. Відчуваючи провину за брак уваги, мама чи тато намагається компенсувати її речами. Але, на жаль, це так не працює.
Неправильно: Тут може бути багато різних прикладів. Розглянемо побутовий: мама спочатку зривається на дитину, а потім страждає від цього і дозволяє дивитися мультики півдня і з’їсти гору цукерок. Дитина засвоює, що кожен, хто вчинив із нею якось не так, має “спокутувати провину”. І надалі буде миттєво ображатися на будь-яку дрібницю, очікуючи, що за цим послідує “бонус”.
Правильно: Вчинили недобре – вибачаємося перед дитиною. Проговорюємо, чому ви зірвалися, що ви при цьому відчували, як відчуваєте себе зараз. Ну і, звичайно, дорогі подарунки від “недільного тата” не замінять одну безкоштовну прогулянку парком, а настільна гра з батьками в рази краща за наворочену приставку наодинці. Згодні?
5. Невпевненість у ролі батьків
А іноді батьки просто не бажають брати на себе відповідальність. Наприклад, боїться зайвий раз щось заборонити, щоб не викликати в дитини істерику і не розбиратися потім із цим. Відповідальність за виховання перекладається на саму дитину: “Ой, та роби ти що хочеш”. При цьому батьки ніби залишаються “крутими”, адже вони нічого не забороняють, і дитина задоволена. Щоправда, наслідки зазвичай бувають не дуже, але батьки ж попереджали.
Сюди ж належить непостійність у заборонах. Наприклад: не можна стрибати на дивані. “Але сьогодні в мене гарний настрій, тож так і бути, трохи пострибай”.
Неправильно: “Давай-давай, кидайся брудом. Подивишся, що тобі сусіди скажуть”.
Правильно: “Ні, кидатися брудом не можна. Іншим людям буде неприємно, ми не можемо так чинити. Підемо в пісочницю, я покажу тобі, як побудувати вежу”.
Розпещена дитина виростає пасивною і несамостійною, вона не вміє ставити цілі та досягати їх. Навіщо намагатися щось робити, коли тобі й так усе з неба падає. А якщо не падає? Значить, вона скаржитиметься, як її обділило життя і вимагатиме, щоб “падало”.
І що тепер, жити з постійною оглядкою “Чи не розпещу я малюка”? Звичайно, ні. Але намагайтеся займатися своїми дітьми і не бійтеся розумних заборон. Пам’ятайте, нгативні емоції – це також частина нашого життя.
