Протокол № 1 семінару-навчання на тему: «Про етику державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування»
Протокол № 1
семінару-навчання на тему: «Про етику державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування»
29 жовтня 2021 року с. Ротмістрівка
Головуючий: Ховайба В.І.
Секретар: Мазурок С.С.
Присутні: працівники сільської ради
Порядок денний:
Про етику державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування
Доповідач – Мазурок С.С. начальник відділу кадрів, юридичного забезпечення, архівного збереження, цивільного захисту та охорони праці .
1. СЛУХАЛИ: Мазурок С.С.
Етика державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування має вагому антикорупційну спрямованість. Від ціннісних основ державно-управлінської діяльності, етичної обґрунтованості прийняття управлінських рішень, моральних якостей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, рівня їх етичної культури залежить ступінь довіри до владних структур, націленість діяльності органів державної управління на побудову демократичної держави, реалізацію принципів гуманізму, соціальної справедливості, прозорості, дотримання прав людини.
Етика державних службовців та посадової осіб місцевого самоврядування постає як один із засобів боротьби з корупцією.
Корупція (від лат. corruptio – підкуп) – зловживання посадовою особою своїм службовим становищем заради власних інтересів, що спричиняє шкоду інтересам держави й суспільства.
Корупція як правило, супроводжується порушенням законності. Під корупцією розуміють підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників. Для боротьби з цим явищем в державному управлінні мають бути застосовані різноманітні заходи, серед яких не останнє місце займають етичні протидії корупції.
Однак етика державного службовця орієнтована не лише на боротьбу з корупцією, її вимоги торкаються будь-якої сторони професійного життя.
Отже, в процесі побудови правової, демократичної, соціальної держави зростає значимість діяльності державних службовців. Метою змін в державному управлінні є становлення професійних, високоефективних, стабільних і авторитетних владних інститутів, діяльність яких базується на чітких моральних та професійно-етичних принципах і нормах. Довіра громадян до влади, спроможність державних службовців ефективно та етично коректно виконувати свої соціальне призначення є визначальними факторами продуктивних суспільних взаємодій та конструктивного суспільного розвитку.
Розгляд відносин державних службовців і громадян потребує виокремлення та аналізу моральних засад взаємодій між спеціалістами та тими, на кого спрямована державно-управлінська діяльність.
Від держави як від організаційної структури суспільство очікує діяльність в інтересах всіх громадян. Справжня демократичність виявляється у визнанні:
прав демократичної більшості,
права на самоврядування окремої соціальної групи (громади) у сфері, що стосується цієї соціальної групи (громади),
права на самовизначення особи в сфері особистих справ.
Головними етичними засадами політики щодо окремих соціальних груп мають бути: повага до особистості, поцінування соціальних відмінностей, налаштованість на соціальну інтеграцію суспільства. Для реалізації етично коректної політики держава має надавати право та реальні можливостей представниками соціальних груп для дієвої участь у веденні державних справ, втілювати стратегії субсидіарної демократії, запроваджувати діалогічний спосіб вирішення гострих питань багатоманітного соціуму. Основні етичні засади політики потребують безпосередньої реалізації в діяльності та поведінці кожного державного службовця й реалізуються у чеснотах поваги, патріотизму, неупередженості, толерантного ставлення до соціально- групового розмаїття держави
Відносини представників державної влади, місцевого самоврядування і громадян мають базуватися на принципах гуманізму та пріоритету прав і свобод людини і громадянина.
Принципи гуманізму та пріоритету прав і свобод людини і громадянина – пріоритетні принципи державного управління, в основі яких лежить визнання людини найвищою соціальною цінністю суспільства, визнається особиста гідність людини та необхідність поваги до неї.
Управління суспільними процесами диктує звернення до світу особистості, в якому зміст суспільних процесів розкривається в їх особистісному сенсі. В цьому контексті базовими задачами держави стають:
формування в суспільстві соціального партнерства – між державою, ринком і людиною;
побудова відносини у державі на правових та моральних засадах (а не на силі влади);
гарантування безпечного та вільного існування та розвитку людини, її матеріального благополуччя;
підвищення якості життя.
Влада мусить бути уважною до проблем кожної людини. Права людини окреслюють свободи, які, перш за все, має поважати, оберігати та захищати держава. З іншого боку, права людини обмежують владу державного апарату, ставлять заслін свавільному втручанню держави в приватне життя особи. Від державних службовців, які приймають і реалізують рішення, очікується забезпечення двох “видів” прав людини:
позитивних (надання людині певних позитивних благ та можливостей);
негативних (захисту особи від втручання в приватне життя інших людей або державних інституцій).
Міжнародний кодекс поведінки державних службовців (ООН) проголошує: державна посада, що є такою згідно з національним законодавством, – означає довіру до посадової особи та передбачає обов’язок діяти в інтересах суспільства.
В рекомендованому Комітетом міністрів Ради Європи Модельному кодексі поведінки державних службовців йдеться про те, що державний службовець завжди має поводитися себе таким чином, щоб суспільна довіра та віра у чесність, неупередженість та ефективність державної служби зберігалися та підсилювалися.
Для налагодження сприятливого для продуктивної професійної діяльності етичного клімату, для посилення етичної чутливості державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування державне управління в Україні вимагає створення дієвих механізмів підтримки професійної етики.
За допомогою інституціональних засобів здійснюється гарантування достойної поведінки державних службовців з боку держави й професійного співтовариства та скеровування державних службовців на засвоєння суспільно визнаних цінностей професії. Сукупність засобів, що вживаються для регулювання неналежної і заохочення належної поведінки державних службовців називають етичною інфраструктурою державної служби.
Етична інфраструктура державної служби – сукупність засобів, що використовуються для регулювання неналежної і заохочення належної поведінки державних службовців.
Елементами етичної інфраструктури є:
політична воля – жодна ініціатива в сфері етики державної служби не буде успішною, якщо за нею не стоять воля і бажання керівництва країни. Без реальної політичної та фінансової підтримки будь-які реформи приречені на провал. Крім того політичне керівництво країни власним прикладом повинно підтримувати високі етичні стандарти поведінки;
законодавство - певний набір законів, більш менш однаковий для більшості країн, що фіксує критерії поведінки для державних службовців. Законодавство країни має забезпечувати процедури нагляду, проведення розслідувань та застосування покарань. Крім того закони та інші правові норми повинні бути відредаговані таким чином, щоб в них не містилося суперечностей, аби не ставити державних службовців в ситуацію вибору – який саме закон краще виконувати;
кодекси поведінки – нормативні акти, в яких визначаються стандарти поведінки для держслужби в цілому або для окремих органів влади;
певні умови підтримки державної служби – достатньо великий набір факторів, які впливають на поведінку працівників: рівне ставлення до всіх службовців незалежно від посади та оплати праці, механізми захисту державних службовців від свавілля керівництва і т.д. На державній службі необхідно створити такі умови, щоб у працівників не виникало відчуття незахищеності; координуючі органи – органи державної влади, які відповідають за проведення етичної реформи держслужби і за управління адміністративною етикою;
механізми звітності та нагляду – процедури звітності, проведення внутрішнього та зовнішнього аудиту діяльності державних органів, парламентського нагляду і т. д. та органи, що здійснюють нагляд. В перелік цих процедур включаються й такі, які фіксують вимоги до поведінки державних службовців в екстраординарних ситуаціях та описують механізми службових викриттів тощо;
механізми професійної соціалізації – процедури, методи, програми навчання державних службовців стандартам поведінки;
суспільний нагляд за діяльністю державних службовців – процедури, що забезпечують доступ громадян до інформації, що збирається та зберігається органами державної влади, прозорість процесів державного управління, присутність представників громадськості на засіданнях органів державного управління, участь незалежних експертів при проведенні атестацій державних службовців, можливість громадян, чиї права були порушенні діями чиновників, мати вичерпну інформацію про службові розслідуваннях з цього приводу тощо.
Визначальним елементом етичної інфраструктури державної служби, серцевиною професійної етики є етичні кодекси державних службовців.
Кодекс етичний (моральний) – в пер. з лат. – «книжка» – сукупність моральних правил, вимог, норм, що приписуються до виконання. В етичних кодексах фіксуються:
норми та правила, що усвідомлюються та увійшли у практику більшості представників професії, є історичним завоюванням суспільства та професійного середовища;
вимоги, приписи, які є раціонально та морально обґрунтованими, але часто порушуються.
Кодекс етичний в системі держаної служби та місцевого самоврядування – сукупність професійно- етичних цінностей, принципів, норм, вимог до державного службовця, що приписуються до виконання.
Необхідність у кодифікуванні основних етичних вимог до представників різних гілок державної влади обумовлена певними потребами:
в зміцненні довіри громадян;
в забезпеченні ефективної діяльності державного управління;
в удосконаленні відносин в державному управлінні;
в уніфікації вимог до державних службовців.
Необхідність кодифікації правил поведінки, як зазначається Міжгалузевою групою з корупції Ради Європи, – зважаючи на різноманітність завдань, які виконуються сучасною державною адміністрацією (членами якої є особи з різним вихованням та з різних соціальних верств), зараз є більшою, ніж раніше, коли більш гомогенний персонал виконував подібні функції та поділяв подібні цінності.
В кодексах державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування зазвичай розглядаються питання, відповіді на які, за задумом розробників, будуть сприяти професіоналам гідно виконувати їхню професійну місію та допоможуть запобігати, навчать протистояти та примусять уберегтися від корупційних дій. Крім опису загальних принципів та цінностей професії найвагомішими питаннями державної служби, що потребують етичної кодифікації є проблеми:
конфлікту інтересів (ситуацій, коли особистий інтерес державного службовця, або його залежність від інших може стати на заваді належному виконанню його професійних обов’язків),
службових привілеїв,
послуг та подарунків,
участі в об’єднаннях та політичної або іншої неупередженості,
поводження з конфіденційною, службовою інформацією, · використання державних ресурсів,
побічної діяльності,
працевлаштування після закінчення державної служби,
норм поведінки на робочому місці та у спілкуванні з громадянами,
прав співробітників,
службових викриттів тощо.
В багатьох країн існує дворівнева система кодексів поведінки державного службовця, яка складається з:
1. Загального «Кодексу поведінки» – зрозумілого кожному базового документу, де викладені глобальні цілі й задачі, сформульовані загальні норми етично прийнятної поведінки представників державної служби;
2. Формальних «Етичних правил» або «Стандартів поведінки» – збірки норм, опису стандартів, що конкретизують цей Кодекс, визначають порядок реалізації вимог, викладених у Кодексі.
В кодексах 1-го рівня описуються основні правила поведінки, що є загальними для всього чиновництва. У такому вигляді, як свідчить досвід, вони погано пристосовані до втілення у практичну діяльність. Тому дана модель етичної регуляції включає в себе так звані кодекси 2-го рівня – це документи, що є специфічними для окремих організацій державної служби. Такі кодекси приймаються органами виконавчої влади та детально описують типові етичні проблемні ситуації, що виникають у професійній діяльності.
У Австралії та Новій Зеландії існують вичерпні всебічні кодекси, на базі яких конкретні міністерства та відомства створюють свої спеціальні кодекси, що відображають специфіку їхньої діяльності та професійно-етичних проблем.
У США реалізується дещо інший підхід – тут у доповнення до Етичного кодексу, що містить 14 основних принципів етичної поведінки державних службовців, існує об’ємний документ – Постанова про норми етичної поведінки, що детально описує різноманітні етичні дилеми, з якими стикаються державні службовці.
У деяких країнах не має єдиного, загального для всіх сфер державної служби кодексу, а окремі відомства та галузі створюють свої внутрішньо орієнтовані етичні документи.
В Україні вперше про необхідність розробки етичного кодексу державної служби заговорили після прийняття Національної програми боротьби з корупцією, затвердженої Указом Президента у квітні 1997 р. Програмою передбачалося запровадження в Україні Кодексу честі чи Кодексу поведінки державного службовця. Розробкою цього документу впритул зайнялася робоча група створена у Центрі правових реформ при Міністерстві юстиції України. Однак проект Кодексу основних правил поведінки державних службовців не було винесено на парламентське обговорення.
Натомість, навесні 2000 року, до України, як і до інших країн-членів Ради Європи, надійшов рекомендований Комітетом Міністрів Ради Європи так званий Модельний кодекс державного службовця. На його основі Головним управлінням державної служби України були сформовані «Загальні правила поведінки державного службовця». Документ затверджено наказом Головдержслужби 23 жовтня 2000 року та зареєстровано у Міністерстві юстиції 7 листопада 2000 р. Він розповсюджує свою дію і на представників судової влади, якщо для них не затверджені окремі правила поведінки з урахуванням особливості роботи в цих органах. Діяльність парламентарів в Україні регулюється Регламентом Верховної Ради.
Крім «Загальних правил» роль професійно-етичного кодексу в державному управлінні в Україні відіграє Закон України «Про запобігання корупції» (від 14.10.2014 № 1700-VІI).
В зарубіжних державах практикується й створення Кодексів поведінки державних службовців окремих регіонів, які ґрунтуються на загально- національних Етичних кодексах, проте акцентують увагу на проблемах особливо гострих для тієї чи іншої місцевості.
Таким чином, етика державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування основана на усвідомленні професійного призначення система професійно-етичних цінностей, принципів і норм, які відображаються у свідомості державних службовців, орієнтують і регулюють їх відносини, діяльність у сфері державної служби та механізмів підтримки професійно-етичної складової державної служби.
Основне суспільне призначення державної служби – служити народові та кожному його громадянину. Навколо місії професії будується вся професійно- етична система державної служби: цінності, принципи, норми і стандарти поведінки, вимоги до моральних якостей державних службовців.
На державній службі та службі в органах місцевого самоврядування фіксують стандарти поведінки у взаємодіях та спілкуванні з громадянами, представниками релігійних і громадських об'єднань, ЗМІ; ставлення до професійних обов’язків; внутрішньо-службової поведінки; участі в об’єднаннях та політичної або іншої неупередженості; ділових відносин з представниками інших гілок влади, іноземними делегаціями; управління конфліктом інтересів; антикорупційного поводження; поводження з конфіденційною, службовою інформацією; прав співробітників; службових викриттів тощо.
Відносини державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування і громадян ґрунтуються на принципах гуманізму та пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Забезпечення довірливого ставлення громадян до органів державної влади є одним із першочергових завдань, вирішення якого допомагатиме створенню ефективної системи державного управління та налагодженню гармонійних взаємин між громадянами та державними службовцями.
Конфлікт інтересів є однією із найбільш гострих проблем публічного адміністрування, невирішеність якої утруднює результативну діяльність, підриває авторитет влади в очах громадян, унеможливлює реалізацію місії бюрократії.
Для запобігання та урегулювання конфлікту інтересів, крім впливу на активізацію моральних регуляторів поведінки, необхідно задіяти інституціональні засоби управління цим конфліктом, створити сприятливі умови для діяльності державних службовців.
Перетворення в етиці державної служби можуть проходити через особистісну моральнісну саморегуляцію службовців та інституціональні впливи.
Система інституційних засобів підтримки етики державного службовця та посадових осіб місцевого самоврядування (етична інфраструктура) включає політичну волю, законодавство, кодекси поведінки, певні умови підтримки державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, координуючі органи, механізми звітності та нагляду, механізми професійної соціалізації, дієве громадянське суспільство.
Практика державної служби та служби в органах місцевого самоврядування свідчить про необхідність постійного поєднання й взаємозв’язку між інституціональними та моральними засобами впровадження гідного управління.
ВИРІШИЛИ:
Усім працівникам сільської ради дотримуватися загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які затверджені наказом Міністерства юстиції 05.08.2016 № 158
Сільський голова Володимир Ховайба
Секретар Світлана Мазурок
