Звіт про проведення місячника шкільних бібліотек Ротмістрівський ліцей Ротмістрівської сільської ради

Дата: 19.11.2021 15:00

Кількість переглядів: 1417

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «РОТМІСТРІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ»

РОТМІСТРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ МІСЯЧНИК

ШКІЛЬНИХ БІБЛІОТЕК

                                                    Підготувала : завідувач шкільної бібліотеки

                                                                            Ласун Л.М.

2021

План

В рамках Місячника проведено такі масові заходи :

1. Відкриття Місячника.

День краєзнавчої літератури

«Мандрівка в історію нашого села »

                                                       «Згадайте предків своїх, щоб історія  перед вами не згасла»                                                                                                                                      

                                                                               О.Кобилянська

           Дорогі діти ! Ось і наступив місяць Жовтень. Він дуже цікавий і насичений подіями - День працівника освіти, День Захисника Вітчизни, Місячник шкільних бібліотек.

 Розпочнемо його з мандрівки в історію нашого села.

          Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла… Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати  його історію, мову, культуру. Саме про це ми сьогодні і поговоримо.

Перші відомості про село належать до другої половини 17 століття. Тоді ротмістр Омецинський на землях, що були власністю польських магнатів Конецпольських, заснував поселення. Спершу воно називалося Ротмистровим, а згодом — Ротмистрівкою. У 1742 році поселення і навколишні землі перейшли від Конецпольського до Любомирських і увійшли до складу Смілянського ключа. Селяни Ротмистрівки займались хліборобством.

 1787 року Смілянщину, в тому числі Ротмистрівку, в Любомирських купив російський князь Г.О. Потьомкін. А через 6 років подарував її своєму племінникові графу Самойлову. На 1793 рік тут проживало 1653 чоловіка. З 1793 року, після приєднання Правобережної України до Росії, Ротмистрівка входила до Брацлавського, з 1795 року — Вознесенського намісництв, а 1797 року — до Черкаського повіту Київської губернії.

Правда ж, цікаво ? Продовження в наступній бесіді!

                                                                                  (додаток №1)

2. Книжкова виставка

«Не має кращої землі, ніж та,

що зветься рідним краєм».

Огляд книжкової виставки

Моє рідне село

Ротмістрівка - світ дитинства чарівний,

Де тополі до неба, де безкрая ріка.

Кожен спогад про тебе такий неймовірний,

Кожна думка про тебе солодка й гірка.

Ротмістрівка - мої злети й падіння.

Перша радість безмежна і сльози журби.

Ти пустила в мені своє вічне коріння,

Заронила у душу великі скарби.

Ротмістрівка - моє перше кохання.

Перший мій поцілунок і прикрість невдач,

Моя перша помилка і перше прощання,

Перше рішення мудре і перше "пробач".

Ротмістрівка - щира батьківська хата,

Де знайомий до болю кожен кущик в саду,

Де зростали зі мною дерева крислаті...

Я до них із поклоном ще раз підійду.

Ротмістрівка - солов'їнії ночі,

Чебреців і акацій духмяний нектар...

Усе те, що забути не можу й не хочу;

Це - життя мого частка, Божественний дар!.

      На огляд книжкової виставки учням подано книги та матеріали  про рідний край.

3. Виставка-реклама

«Нові матеріали про рідний край»

МОЯ РОТМІСТРІВКА

Живу я в гарному селі,

Куточку мальовничому.

Гудуть улітку тут джмелі,

А взимку гостей кличемо!

Яка б пора це не була,

Завжди у нас красиво,

Росте маленька дітвора –

Нова робоча сила.

І так завжди, із року в рік,

Радієм новій зміні,

Яка лишається повік,

У Ротмістрівці,  на Україні.

      На книжковій виставці-рекламі представлено нові матеріали про рідне село.

4. Краєзнавчо-екологічний урок

 «Село моє, мій дивосвіт»

Село моє, мій дивосвіт –

колисочка подій,

Лишило ти

глибокий слід

у пам’яті моїй.

Все найдорожче зберегло,

що діялось-булось –

Моє найглибше

джерело –

село, моє село !

Продовжуємо знайомитися з історією нашого села.

 1866 року Ротмистрівка стала центром одноіменної волості. На початку 60-х років тут мешкало 2911 жителів. Крім хліборобства, ротмистрівці займалися ремеслами — шевством, гончарством, бондарством. На кінець 19 століття були відкриті крупорушка (1875) та млин (1882), 1911 року почав працювати паровий млин.

 1890 року в Ротмистрівці відкридася земська лікарня на 20 ліжок. 1871 року було засновано парафіяльну школу. 1888 року мешканці на власні кошти збудували приміщення для двокласної школи.

На кінець 19 століття у Ротмистрівці проживало понад 3000 чоловік. На початку 20-го століття населення збільшилося удвічі. 1910 року в ній проживало 6667 соловік.

 Після низки змін влади 4 січня 1920 року в Ротмистрівку війшли війська Червоної Армії. На довгі роки встановилась радянська влада.

 Після адміністративної реформи у березні 1923 року Ротмистрівську волость було ліквідовано. Ротмистрівка стала селом Смілянського району.

Продовження далі…                                                          

5. Огляд книги Анатолія Коваленка «Земли родной минувшая судьба, или Сказание о Смелянщине»

Діти, я тримаю в руках надзвичайно цінну працю видатного вченого Анатолія Коваленка уродженця нашого Смілянського району, «Земли родной минувшая судьба, или Сказание о Смелянщине».

Автор книги народився 1936 року в селі Мала Яблунівка, закінчив школу з медаллю. Він – видатний учений в області космічної техніки, автор двох сотень  наукових праць. Має публікації з історії техніки, з краєзнавства, літературознавства, економіки. Анатолій Павлович дійсний член Академії космонавтики імені К.Ціолковського, член Всеукраїнського товариства краєзнавців.

Дана праця – це літопис нашого славного краю. Ця книга - 20-річна праця автора. За роки праці над книгою, автор об’їздив Смілянщину вздовж і впоперек, звичайно це були літні місяці відпустки. В інший час  постійним місцем роботи і пошуку ставали  архіви, бібліотеки, музеї.

В книзі розповідається про перших орачів Правобережного Придніпров’я талановитих трипільців, про перших праслов’ян, про Смілянщину, як колиску козацтва, про Яхненків-Симеренків, про знатну династію Бобринських, які провінційне містечко зробили великим промисловим і сільськогосподарським центром.

Наш край оспівував у своїх  працях Тарас Шевченко та  Олександр Пушкін. Тут народилися, бували, проживали, працювали багато інших видатних поетів, письменників, художників, вчених… Тут захоронені нащадки Михайла  Ломоносова. Про все це і багато іншого – запропонована книга.

Працюючи з цією книгою, вивчаючи її, гортаючи її сторінки розумієш – яка  велична і незламна українська нація, яка багатюща і безцінна наша мала Батьківщина, що в свою чергу є частиною великої України!                                                                   

6. Диспут «Хто ми, звідки родом?»

«Обряди, мову, звичаї ти бережеш, село.

На радість друзям ввічнюєш,

І ворогам на зло.»

Продовжуємо знайомитися з історією нашого села.

 У 1924 році в селі засновано споживчу кооперацію і товариство спільного обробітку землі "Червоний орач". У 1925 році тут у 870 дворах мешкало 4187 жителів.

 7 листопада 1927 року на базі ТСОЗ "Червоний орач" було засновано сільськогосподарську артіль "Пролетар Жовтня". До колгоспу вступило 311 бідняцьких і 169 середняцьких господарств. У 1932 році 427 бідняцьких і середняцьких господарств заснували ще одну сільськогосподарську артіль "Друга п'ятирічка". В 1931 відкрито МТС, а в 1937 стала до ладу електростанція. Населення обслуговували лікарня і поліклініка. Село мало 4 магазини і 2 їдальні, працював будинок культури, два колгоспні клуби, бібліотека з книжковим фондом 9 тисяч книг, дві кіноустановки.

 В 1928 — 1930 роках і з 1934 року Ротмистрівка була адміністративним центром Ротмистрівського району. За даними Всесоюзного перепису 1939 року, в Ротмистрівці жило 4188 чоловік.

 З 1 серпня 1941 року село під окупацією німецьких військ. За час окупації понад 360 юнаків і дівчат було відправлено на роботи до Німеччини. 30 січня 1944 року підрозділи 1235-го стрілецького полку 373-ї Миргородської Червонопрапорної стрілецької дивізії 52-ї армії 2-го Українського фронту визволили село. За час Другої світової війни 870 жителів села воювали на фронтах, 334 з них нагороджені орденами і медалями, 263 загинули. На їх честь у селі споруджено обеліск Слави.

 Через місяць після визволення відновили роботу школи. Медичні працівники власними силами відбудували лікарню. Вже у 1944 році тут працювали амбулаторія, хірургічне, терапевтичне та інфекційне відділення.

В ході диспуту учні розповідали свої історії, почуті від батьків, про історію села.

Продовження буде.

7. Краєзнавча вікторина

«Краю мій – ти частка Батьківщини»

Краси такої в цілім світі

Ти не знайдеш, як не шукай,

Бо все це  - рідна Ротмістрівка

Це мій єдиний, рідний край!

 Наприкінці 1950 року артілі "Пролетар Жовтня" і "Друга п'ятирічка" об'єдналися в один колгосп "Україна". 1959 року до нього приєднався колгосп ім.Жданова села Ковалихи. Господарство мало 4925 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 4668 га орної землі. З 1960 року воно спеціалізувалось на вирощуванні зернових та технічних культур, а також на виробництві м'яса і молока.

 З 1956 року, після ліквідації Ротмистрівського району, Ротмистрівка війшла до Смілянсько району. На той час вона мала статус селища міського типу.

 Станом на 1972 рік в селищі працювали 8 магазинів, чайна і дві їдальні, поліклініка, лікарня на 50 ліжок, санітарно-епідеміологічна станція, загальноосвітні середня і вечірня школи, будинок культури, дві бібліотеки з книжковим фондом 36 тисяч томів.

         Після короткого вступу бібліотекаря про історію села учні відповідали на такі питання :

1. Звідки пішла назва нашого села ?
2. Які історичні місця знаходяться в нашому селі ?
3. Історія походження вулиці, на якій ти живеш.
4. Чим займалося населення нашого села в минулі роки ?
5. Чим займається населення нашого села в теперішній час ?
6. Коли існував  Ротмістрівський район?
7. та ін.

8.Огляд альбому «Історія мого села»      

Моє село. Для мене ти єдине,

Оте село на рідній Україні,

Де народився я з роси і трав

І перше слово тут пізнав.

Де матінка мене малого

Щодня навчала всього того,

Що так потрібно у житті.

       За 1970-1980 р.р. в селищі замість похилих хат під солом'яними стріхами виросли цілі вулиці добротних цегляних будинків. Трудящі на власні кошти збудували 700 нових житлових будинків. Тоді ж закінчено будівництво Будинку культури, двоповерховий будинок для спеціалістів сільського господарства. По селищу протяглася стрічка асфальтного шосе. В центрі Ротмістрівки заасфальтовано 2 тис. кв. шляхів і тротуарів. Значні роботи проведено по озелененню села.

      До 1990 року в селищі проживало 2800 чоловік населення. З них 860 робітників і службовців, 120 осіб інтелігенції та більше 500 працівників господарства.

        На території селища працювала лікарня на 50 ліжок, поліклініка, дитячий санаторій на 100 місць. У медичних закладах працювали 12 лікарів, 33 фельдшери і медсестри.

        Крім того, функціонували аптека і ветаптека, ветлікарня, санітарно-епідеміологічна станція, молочна кухня. В двох дитячих яслах і садку виховувалося 180 хлопчиків і дівчаток.

      Про все це учні дізналися з огляду альбому.

                                                                               (

9.День бібліотворчості

«Народні промисли краю.

Виготовлення оберегів»

Моє село з духм’яними садами,

Біля очей суха долоня мами…

Сорочка вишиванка і калина -

Це сама найрідніша Україна.

    Обереги – наші прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Символи-обереги втілювались у побутових речах, їх шанували, про їх складали легенди.

     Вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити нашу Україну. Саме з оберегів починається для кожного Батьківщина.

      Батьківська хата, бабусина вишиванка, незамулена батькова криниця, старі жорна, що годували в тяжкі лихоліття – усе це наша родовідна пам'ять , наші національні символи, обереги наші.

     На перший погляд ці прості й дивовижні предмети, родинні реліквії-обереги здаються якоюсь дрібничкою – звичайною ковдрою, піччю, іконою, - яких дуже багато. Але це не так ! Наші реліквії – обереги – це наші талісмани, які ми цінуємо поряд з душевними якостями – добром, милосердям, любов'ю. Це найдорожче – наші корені, минуле родини, страждання й радощі…

    Щаслива та людина, яка вміє творити своїми руками! Ось так і ми, разом з дітьми творили своїми руками різні обереги – символи українського народу.

10.Перегляд фотографій,

присвячених історії села Ротмістрівка «Спинися, мить…»

Звивається стежиночка до рідного села,

Та найдорожча жилочка, де молодість пройшла,

Та ниточка без вузликів, що в серці я ношу,

Та найсвятіша музика, якою дорожу.

Веде вона по споришах в калинові гаї,

До верб, де ночі не на жарт, співають солов’ї.

Де луг, де гайворін-трава, де гомонить струмок,

Де все дитинство ожива від згадок і думок.

Під час перегляду фотографій учні ознайомилися з історією розвитку села Ротмістрівка, а  саме :

• фото школи та учнів за минулі роки під час спортивних змагань, травневих свят, шкільних свят;
• фото працівників сільського господарства;
• фото працівників хлібзаводу та їхньої продукції;
• фото лікарні та працівників мед закладу;
• фото аеродрому та свят, що проводилися на його території;
• фото жителів села-працівників сільського господарства, нагороджених за свою працю орденами і медалями;
• фото проведення свят в центрі села та в Будинку культури;
• фото родин воїнів, які загинули при визволенні нашого села;
• та ін.

     Світлини  бібліотеці подарували жителі села для ознайомлення учнів з історією рідного краю.

11.Краєзнавче читання

«Письменники рідного краю.

Смілянщина »

    Під час краєзнавчого читання учні познайомилися з наступними поетами та письменниками Смілянщини :

      Світ поезії Тетяни Шугар-Благодарної багатий і напрочуд різноманітний, зустріч з ним дарує безліч відкриттів і переживань. Її вірші тонко передають теплі спогади про природу, дитинство, краєзнавство. Ця поетеса – справжній майстер слова, яка вражає мудрістю і схвильованістю відображених тем у своїх віршах. Її книги : «Я родом із думних туманів», «Кульбабкове поле» і ін.

      Лілія Блискавиця дуже любить подорожувати, переживати неймовірні пригоди, а потім описувати їх у своїх книжках, ділитися враженнями з дитячою читацькою аудиторією. Натхнення в неї зявляється від природи, від оточуючого середовища. ЇЇ книги вчать добра, турботи за своїми рідними, за тваринами, одним словом – за всіма-всіма. Її книги : «Ойойойкове гніздечко», «Курочка-снігурочка» та ін.

     Письменниця Валентина Коваленко збагатила українську літературу творами, що розливають світло і тепло, несуть унікальну психологічну силу, надихають бути справжніми людьми. Значне місце в творчості поетеси й письменниці займає пейзажна лірика. Поезія її радісна, лірична, одухотворена, пронизана динамікою світо відкриття, світо народження. Авторка зачарована природою, яка дарує людині своїх скарби і надихає своєю магічною силою. Її книги : «З любові», «Поетичний гербарій», «Вовчик», «Втеча» і ін.

       Поезія Валентини Мандрики змушує читача задуматися над тим, що залишає по собі людина. Як справжній митець, Валентина Мандрика уміє віднайти  поетичні образи в найбуденніших речах. Її збірки присвячені одвічним цінностям людини – любові до ближнього, родини, мові, рідному краю. Її книги : «Мого дитинства казка», «Мамі», «Першовересень» і ін.

      Твори Мошенського Сергія Петровича : «Дорога до храму», «Куцівський бурлака», та ін.

                                                                         (додаток №11)

12.Літературно-краєзнавчий фуршет (чаювання).

Закриття Місячника.

Село моє,ти край мого дитинства,

Чудовий і квітучий,мов весна

Ти - кущ калини доброго намиста

І хата біла,рідна ,чепурна.

Моє село - це рідні батько й мати,

Садок вишневий,небо голубе,

Все те,про що не можна розказати,

А лиш відчути, як саму себе.

За чаюванням діти дізналися, що наше село розташоване на кратері метеорита, проте побутує думка, що це насправді кратер погаслого вулкана – це унікальне місце. Кратер складає 2,7 км у діаметрі, причому вік оцінюється в 120+-10 млн років.  Він не піднімається на поверхню, будучи похованим під континентальними і морськими осадовими відкладеннями. Кратер містить частини гранітних уламків і скла, також сланці, вапняк і граніт.

       На цих родючих землях багато лікарських рослин, які діти принесли для  чаювання, а саме : м’ята, чебрець, ромашка, липа, глід, шипшина, меліса, шпориш, подорожник, та ін.

      Чай з лікарських рослин є популярним і корисним для підвищення захисних сил організму, підвищує імунітет та корисний при простудних захворюваннях.

     Чаюванням діти залишилися задоволені, і запропонували започаткувати традицію щоп’ятниці  проводити таке трав'яне чаювання.

    Бібліотекар подякувала учням за участь у заходах проведених протягом Місячника шкільних бібліотек, за їх чудові розповіді, за їх азарт, запал, натхнення та бажання знати багато цікавого.

« повернутися