Звіт про проведення місячника шкільних бібліотек Ротмістрівський ліцей Ротмістрівської сільської ради
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «РОТМІСТРІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ»
РОТМІСТРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ МІСЯЧНИК
ШКІЛЬНИХ БІБЛІОТЕК
Підготувала : завідувач шкільної бібліотеки
Ласун Л.М.
2021
План
1.Відкриття Місячника. День краєзнавчої літератури «Мандрівка в історію нашого села » |
2.Книжкова виставка «Не має кращої землі, ніж та, що зветься рідним краєм». Огляд книжкової виставки |
3.Виставка-реклама «Нові матеріали про рідний край» |
4.Краєзнавчо-екологічний урок «Село моє, мій дивосвіт» |
5.Огляд книги А. Коваленка «Земли родной минувшая судьба, или сказание о Смелянщине » |
6.Диспут «Хто ми, звідки родом?» |
7.Краєзнавча вікторина «Краю мій – ти частка Батьківщини» |
8.Огляд альбому «Історія мого села» |
9.День бібліотворчості «Народні промисли краю. Виготовлення оберегів» |
10.Перегляд фотографій, присвячених історії села Ротмістрівка «Спинися, мить…» |
11.Краєзнавче читання «Письменники рідного краю. Смілянщина » |
12.Літературно-краєзнавчий фуршет (чаювання). Закриття Місячника. |
В рамках Місячника проведено такі масові заходи :
1. Відкриття Місячника.
День краєзнавчої літератури
«Мандрівка в історію нашого села »
«Згадайте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла»
О.Кобилянська
Дорогі діти ! Ось і наступив місяць Жовтень. Він дуже цікавий і насичений подіями - День працівника освіти, День Захисника Вітчизни, Місячник шкільних бібліотек.
Розпочнемо його з мандрівки в історію нашого села.
Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла… Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати його історію, мову, культуру. Саме про це ми сьогодні і поговоримо.
Перші відомості про село належать до другої половини 17 століття. Тоді ротмістр Омецинський на землях, що були власністю польських магнатів Конецпольських, заснував поселення. Спершу воно називалося Ротмистровим, а згодом — Ротмистрівкою. У 1742 році поселення і навколишні землі перейшли від Конецпольського до Любомирських і увійшли до складу Смілянського ключа. Селяни Ротмистрівки займались хліборобством.
1787 року Смілянщину, в тому числі Ротмистрівку, в Любомирських купив російський князь Г.О. Потьомкін. А через 6 років подарував її своєму племінникові графу Самойлову. На 1793 рік тут проживало 1653 чоловіка. З 1793 року, після приєднання Правобережної України до Росії, Ротмистрівка входила до Брацлавського, з 1795 року — Вознесенського намісництв, а 1797 року — до Черкаського повіту Київської губернії.
Правда ж, цікаво ? Продовження в наступній бесіді!
(додаток №1)
2. Книжкова виставка
«Не має кращої землі, ніж та,
що зветься рідним краєм».
Огляд книжкової виставки
Моє рідне село
Ротмістрівка - світ дитинства чарівний,
Де тополі до неба, де безкрая ріка.
Кожен спогад про тебе такий неймовірний,
Кожна думка про тебе солодка й гірка.
Ротмістрівка - мої злети й падіння.
Перша радість безмежна і сльози журби.
Ти пустила в мені своє вічне коріння,
Заронила у душу великі скарби.
Ротмістрівка - моє перше кохання.
Перший мій поцілунок і прикрість невдач,
Моя перша помилка і перше прощання,
Перше рішення мудре і перше "пробач".
Ротмістрівка - щира батьківська хата,
Де знайомий до болю кожен кущик в саду,
Де зростали зі мною дерева крислаті...
Я до них із поклоном ще раз підійду.
Ротмістрівка - солов'їнії ночі,
Чебреців і акацій духмяний нектар...
Усе те, що забути не можу й не хочу;
Це - життя мого частка, Божественний дар!.
На огляд книжкової виставки учням подано книги та матеріали про рідний край.
3. Виставка-реклама
«Нові матеріали про рідний край»
МОЯ РОТМІСТРІВКА
Живу я в гарному селі,
Куточку мальовничому.
Гудуть улітку тут джмелі,
А взимку гостей кличемо!
Яка б пора це не була,
Завжди у нас красиво,
Росте маленька дітвора –
Нова робоча сила.
І так завжди, із року в рік,
Радієм новій зміні,
Яка лишається повік,
У Ротмістрівці, на Україні.
На книжковій виставці-рекламі представлено нові матеріали про рідне село.
4. Краєзнавчо-екологічний урок
«Село моє, мій дивосвіт»
Село моє, мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти
глибокий слід
у пам’яті моїй.
Все найдорожче зберегло,
що діялось-булось –
Моє найглибше
джерело –
село, моє село !
Продовжуємо знайомитися з історією нашого села.
1866 року Ротмистрівка стала центром одноіменної волості. На початку 60-х років тут мешкало 2911 жителів. Крім хліборобства, ротмистрівці займалися ремеслами — шевством, гончарством, бондарством. На кінець 19 століття були відкриті крупорушка (1875) та млин (1882), 1911 року почав працювати паровий млин.
1890 року в Ротмистрівці відкридася земська лікарня на 20 ліжок. 1871 року було засновано парафіяльну школу. 1888 року мешканці на власні кошти збудували приміщення для двокласної школи.
На кінець 19 століття у Ротмистрівці проживало понад 3000 чоловік. На початку 20-го століття населення збільшилося удвічі. 1910 року в ній проживало 6667 соловік.
Після низки змін влади 4 січня 1920 року в Ротмистрівку війшли війська Червоної Армії. На довгі роки встановилась радянська влада.
Після адміністративної реформи у березні 1923 року Ротмистрівську волость було ліквідовано. Ротмистрівка стала селом Смілянського району.
Продовження далі…
5. Огляд книги Анатолія Коваленка «Земли родной минувшая судьба, или Сказание о Смелянщине»
Діти, я тримаю в руках надзвичайно цінну працю видатного вченого Анатолія Коваленка уродженця нашого Смілянського району, «Земли родной минувшая судьба, или Сказание о Смелянщине».
Автор книги народився 1936 року в селі Мала Яблунівка, закінчив школу з медаллю. Він – видатний учений в області космічної техніки, автор двох сотень наукових праць. Має публікації з історії техніки, з краєзнавства, літературознавства, економіки. Анатолій Павлович дійсний член Академії космонавтики імені К.Ціолковського, член Всеукраїнського товариства краєзнавців.
Дана праця – це літопис нашого славного краю. Ця книга - 20-річна праця автора. За роки праці над книгою, автор об’їздив Смілянщину вздовж і впоперек, звичайно це були літні місяці відпустки. В інший час постійним місцем роботи і пошуку ставали архіви, бібліотеки, музеї.
В книзі розповідається про перших орачів Правобережного Придніпров’я талановитих трипільців, про перших праслов’ян, про Смілянщину, як колиску козацтва, про Яхненків-Симеренків, про знатну династію Бобринських, які провінційне містечко зробили великим промисловим і сільськогосподарським центром.
Наш край оспівував у своїх працях Тарас Шевченко та Олександр Пушкін. Тут народилися, бували, проживали, працювали багато інших видатних поетів, письменників, художників, вчених… Тут захоронені нащадки Михайла Ломоносова. Про все це і багато іншого – запропонована книга.
Працюючи з цією книгою, вивчаючи її, гортаючи її сторінки розумієш – яка велична і незламна українська нація, яка багатюща і безцінна наша мала Батьківщина, що в свою чергу є частиною великої України!
6. Диспут «Хто ми, звідки родом?»
«Обряди, мову, звичаї ти бережеш, село.
На радість друзям ввічнюєш,
І ворогам на зло.»
Продовжуємо знайомитися з історією нашого села.
У 1924 році в селі засновано споживчу кооперацію і товариство спільного обробітку землі "Червоний орач". У 1925 році тут у 870 дворах мешкало 4187 жителів.
7 листопада 1927 року на базі ТСОЗ "Червоний орач" було засновано сільськогосподарську артіль "Пролетар Жовтня". До колгоспу вступило 311 бідняцьких і 169 середняцьких господарств. У 1932 році 427 бідняцьких і середняцьких господарств заснували ще одну сільськогосподарську артіль "Друга п'ятирічка". В 1931 відкрито МТС, а в 1937 стала до ладу електростанція. Населення обслуговували лікарня і поліклініка. Село мало 4 магазини і 2 їдальні, працював будинок культури, два колгоспні клуби, бібліотека з книжковим фондом 9 тисяч книг, дві кіноустановки.
В 1928 — 1930 роках і з 1934 року Ротмистрівка була адміністративним центром Ротмистрівського району. За даними Всесоюзного перепису 1939 року, в Ротмистрівці жило 4188 чоловік.
З 1 серпня 1941 року село під окупацією німецьких військ. За час окупації понад 360 юнаків і дівчат було відправлено на роботи до Німеччини. 30 січня 1944 року підрозділи 1235-го стрілецького полку 373-ї Миргородської Червонопрапорної стрілецької дивізії 52-ї армії 2-го Українського фронту визволили село. За час Другої світової війни 870 жителів села воювали на фронтах, 334 з них нагороджені орденами і медалями, 263 загинули. На їх честь у селі споруджено обеліск Слави.
Через місяць після визволення відновили роботу школи. Медичні працівники власними силами відбудували лікарню. Вже у 1944 році тут працювали амбулаторія, хірургічне, терапевтичне та інфекційне відділення.
В ході диспуту учні розповідали свої історії, почуті від батьків, про історію села.
Продовження буде.
7. Краєзнавча вікторина
«Краю мій – ти частка Батьківщини»
Краси такої в цілім світі
Ти не знайдеш, як не шукай,
Бо все це - рідна Ротмістрівка
Це мій єдиний, рідний край!
Наприкінці 1950 року артілі "Пролетар Жовтня" і "Друга п'ятирічка" об'єдналися в один колгосп "Україна". 1959 року до нього приєднався колгосп ім.Жданова села Ковалихи. Господарство мало
З 1956 року, після ліквідації Ротмистрівського району, Ротмистрівка війшла до Смілянсько району. На той час вона мала статус селища міського типу.
Станом на 1972 рік в селищі працювали 8 магазинів, чайна і дві їдальні, поліклініка, лікарня на 50 ліжок, санітарно-епідеміологічна станція, загальноосвітні середня і вечірня школи, будинок культури, дві бібліотеки з книжковим фондом 36 тисяч томів.
Після короткого вступу бібліотекаря про історію села учні відповідали на такі питання :
- Звідки пішла назва нашого села ?
- Які історичні місця знаходяться в нашому селі ?
- Історія походження вулиці, на якій ти живеш.
- Чим займалося населення нашого села в минулі роки ?
- Чим займається населення нашого села в теперішній час ?
- Коли існував Ротмістрівський район?
- та ін.
8.Огляд альбому «Історія мого села»
Моє село. Для мене ти єдине,
Оте село на рідній Україні,
Де народився я з роси і трав
І перше слово тут пізнав.
Де матінка мене малого
Щодня навчала всього того,
Що так потрібно у житті.
За 1970-1980 р.р. в селищі замість похилих хат під солом'яними стріхами виросли цілі вулиці добротних цегляних будинків. Трудящі на власні кошти збудували 700 нових житлових будинків. Тоді ж закінчено будівництво Будинку культури, двоповерховий будинок для спеціалістів сільського господарства. По селищу протяглася стрічка асфальтного шосе. В центрі Ротмістрівки заасфальтовано 2 тис. кв. шляхів і тротуарів. Значні роботи проведено по озелененню села.
До 1990 року в селищі проживало 2800 чоловік населення. З них 860 робітників і службовців, 120 осіб інтелігенції та більше 500 працівників господарства.
На території селища працювала лікарня на 50 ліжок, поліклініка, дитячий санаторій на 100 місць. У медичних закладах працювали 12 лікарів, 33 фельдшери і медсестри.
Крім того, функціонували аптека і ветаптека, ветлікарня, санітарно-епідеміологічна станція, молочна кухня. В двох дитячих яслах і садку виховувалося 180 хлопчиків і дівчаток.
Про все це учні дізналися з огляду альбому.
(
9.День бібліотворчості
«Народні промисли краю.
Виготовлення оберегів»
Моє село з духм’яними садами,
Біля очей суха долоня мами…
Сорочка вишиванка і калина -
Це сама найрідніша Україна.
Обереги – наші прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Символи-обереги втілювались у побутових речах, їх шанували, про їх складали легенди.
Вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити нашу Україну. Саме з оберегів починається для кожного Батьківщина.
Батьківська хата, бабусина вишиванка, незамулена батькова криниця, старі жорна, що годували в тяжкі лихоліття – усе це наша родовідна пам'ять , наші національні символи, обереги наші.
На перший погляд ці прості й дивовижні предмети, родинні реліквії-обереги здаються якоюсь дрібничкою – звичайною ковдрою, піччю, іконою, - яких дуже багато. Але це не так ! Наші реліквії – обереги – це наші талісмани, які ми цінуємо поряд з душевними якостями – добром, милосердям, любов'ю. Це найдорожче – наші корені, минуле родини, страждання й радощі…
Щаслива та людина, яка вміє творити своїми руками! Ось так і ми, разом з дітьми творили своїми руками різні обереги – символи українського народу.
10.Перегляд фотографій,
присвячених історії села Ротмістрівка «Спинися, мить…»
Звивається стежиночка до рідного села,
Та найдорожча жилочка, де молодість пройшла,
Та ниточка без вузликів, що в серці я ношу,
Та найсвятіша музика, якою дорожу.
Веде вона по споришах в калинові гаї,
До верб, де ночі не на жарт, співають солов’ї.
Де луг, де гайворін-трава, де гомонить струмок,
Де все дитинство ожива від згадок і думок.
Під час перегляду фотографій учні ознайомилися з історією розвитку села Ротмістрівка, а саме :
- фото школи та учнів за минулі роки під час спортивних змагань, травневих свят, шкільних свят;
- фото працівників сільського господарства;
- фото працівників хлібзаводу та їхньої продукції;
- фото лікарні та працівників мед закладу;
- фото аеродрому та свят, що проводилися на його території;
- фото жителів села-працівників сільського господарства, нагороджених за свою працю орденами і медалями;
- фото проведення свят в центрі села та в Будинку культури;
- фото родин воїнів, які загинули при визволенні нашого села;
- та ін.
Світлини бібліотеці подарували жителі села для ознайомлення учнів з історією рідного краю.
11.Краєзнавче читання
«Письменники рідного краю.
Смілянщина »
Під час краєзнавчого читання учні познайомилися з наступними поетами та письменниками Смілянщини :
Світ поезії Тетяни Шугар-Благодарної багатий і напрочуд різноманітний, зустріч з ним дарує безліч відкриттів і переживань. Її вірші тонко передають теплі спогади про природу, дитинство, краєзнавство. Ця поетеса – справжній майстер слова, яка вражає мудрістю і схвильованістю відображених тем у своїх віршах. Її книги : «Я родом із думних туманів», «Кульбабкове поле» і ін.
Лілія Блискавиця дуже любить подорожувати, переживати неймовірні пригоди, а потім описувати їх у своїх книжках, ділитися враженнями з дитячою читацькою аудиторією. Натхнення в неї зявляється від природи, від оточуючого середовища. ЇЇ книги вчать добра, турботи за своїми рідними, за тваринами, одним словом – за всіма-всіма. Її книги : «Ойойойкове гніздечко», «Курочка-снігурочка» та ін.
Письменниця Валентина Коваленко збагатила українську літературу творами, що розливають світло і тепло, несуть унікальну психологічну силу, надихають бути справжніми людьми. Значне місце в творчості поетеси й письменниці займає пейзажна лірика. Поезія її радісна, лірична, одухотворена, пронизана динамікою світо відкриття, світо народження. Авторка зачарована природою, яка дарує людині своїх скарби і надихає своєю магічною силою. Її книги : «З любові», «Поетичний гербарій», «Вовчик», «Втеча» і ін.
Поезія Валентини Мандрики змушує читача задуматися над тим, що залишає по собі людина. Як справжній митець, Валентина Мандрика уміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Її збірки присвячені одвічним цінностям людини – любові до ближнього, родини, мові, рідному краю. Її книги : «Мого дитинства казка», «Мамі», «Першовересень» і ін.
Твори Мошенського Сергія Петровича : «Дорога до храму», «Куцівський бурлака», та ін.
(додаток №11)
12.Літературно-краєзнавчий фуршет (чаювання).
Закриття Місячника.
Село моє,ти край мого дитинства,
Чудовий і квітучий,мов весна
Ти - кущ калини доброго намиста
І хата біла,рідна ,чепурна.
Моє село - це рідні батько й мати,
Садок вишневий,небо голубе,
Все те,про що не можна розказати,
А лиш відчути, як саму себе.
За чаюванням діти дізналися, що наше село розташоване на кратері метеорита, проте побутує думка, що це насправді кратер погаслого вулкана – це унікальне місце. Кратер складає 2,7 км у діаметрі, причому вік оцінюється в 120+-10 млн років. Він не піднімається на поверхню, будучи похованим під континентальними і морськими осадовими відкладеннями. Кратер містить частини гранітних уламків і скла, також сланці, вапняк і граніт.
На цих родючих землях багато лікарських рослин, які діти принесли для чаювання, а саме : м’ята, чебрець, ромашка, липа, глід, шипшина, меліса, шпориш, подорожник, та ін.
Чай з лікарських рослин є популярним і корисним для підвищення захисних сил організму, підвищує імунітет та корисний при простудних захворюваннях.
Чаюванням діти залишилися задоволені, і запропонували започаткувати традицію щоп’ятниці проводити таке трав'яне чаювання.
Бібліотекар подякувала учням за участь у заходах проведених протягом Місячника шкільних бібліотек, за їх чудові розповіді, за їх азарт, запал, натхнення та бажання знати багато цікавого.