СОЦІАЛЬНА НЕВПЕВНЕНІСТЬ ДІТЕЙ: ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ!
Сучасне життя з його шаленіш темпом, на- ш сиченістю різноманітною інформацією, постійними змінами й технічним оновленням ставить перед особистістю багато завдань та вимог, серед 'яких - здатність швидко й безболісно пристосовуватися до нього. Тому вкрай важливо з раннього дитинства формувати у малюка цю здатність, а також уміння розуміти навколишній світ і жити з ним у гармонії.
Для нормального розвитку дитина має зростати в атмосфері любові та психологічного благополуччя. Якщо цього немає і маляті бракує батьківської любові, ласки, дружніх, довірчих стосунків з людьми, які її оточують, то, безумовно, і загальний розвиток, і особистісне становлення порушуються. Малюк закривається від світу, у нього формується неадекватна захисна реакція на оточення, що виявляється або у сплесках агресії, або навпаки - у закомплексованості. Для такої дитини звичними стають почуття тривоги, вини, занепокоєння, гніву. Все це призводить до формування соціальної невпевненості.
Соціально невпевнені діти - це діти, які не вміють гармонійно взаємодіяти самі з собою та з навколишнім середовищем.
Ці малята мають неадекватну самооцінку, тому майже в кожній справі бачать нездоланні перешкоди, на які реагують по-різному: впадають у відчай, заливаються слізьми, гніваються на світ і на себе або мовчки страждають, не підпускаючи до себе нікого. Високий рівень внутрішньої тривоги спричинює довге і важке звикання малюка до дитячого садка, потім до школи, далі ця проблема виявляється і в дорослому житті.
Ознаки соціальної невпевненості
На рівні комунікації:
- мовлення - тихе, незрозуміле, з довгими паузами, часто з повторами одного і того ж слова або ж навпаки - голосне, швидке, незв’язне;
- труднощі у передачі словами свого емоційного стану;
- мовчазність, небагатослівність;
- небажання називати своє ім’я;
- плаксивість;
- нездатність встановлювати зоровий контакт зі співрозмовником: не дивиться в очі, відводить погляд;
- занижена моторна активність: сидить тихо, намагається не привертати уваги;
- міміка обличчя - в’яла: всміхається лише кутиками губ.
На рівні соціальних контактів:
- уникає людей;
- не приєднується до групи дітей, що граються;
- не бажає розлучатися з батьками або іншими рідними;
- виявляє небажання вийти з будинку і спілкуватися 3 друзями;
- впадає у паніку в складних ситуаціях.
Подолати соціальну невпевненість дошкільнят, запобігти їй - спільне завдання педагогів, психологів і батьків, які передусім мають формувати у дітей впевненість у своїх силах, позитивне ставлення до себе і навколишнього світу, оптимістичне світобачення.
У роботі з дітьми варто уникати висловлювань, які можуть пригнічувати: постійних попереджень, суворих повчань, наказів; потрібно створювати атмосферу, що сприяє виникненню спільних емоційних переживань і взаємної симпатії між малятами.
З метою підвищення у дітей самооцінки та набуття ними соціальної впевненості доцільно проводити розвивальні ігри-вправи. Наприклад, такі, як описано нижче.
Ігри-вправи для підвищення самооцінки і набуття соціальної впевненості
Мій безмовний товариш
Діти приносять з дому улюблені іграшки, сідають півколом, тримаючи іграшку в руках. По черзі виходять на середину й описують свою іграшку (м’яка, тверда, в які ігри з нею грають, за що люблять цю іграшку, чим вона відрізняється від інших). Потім розповідають про себе від імені своєї іграшки (чи хороший господар, охайний, слухняний, турботливий, за що його любить).
Дорослий уважно слухає і спрямовує емоції, настрій, самооцінку малят у позитивне русло.
Вчимося довіряти
Учасники сидять на стільчиках півколом, ведуча пропонує їм вибрати собі пару - товариша, якому вони могли б довіритися. У кожній парі дорослий зав’язує комусь одному очі хустинкою. Діти проходять перешкоди, заздалегідь підготовлені вихователем. Дитина з незав’язаними очима попереджає свого товариша про перешкоди, шепочучи на вушко: підніми ногу, опусти, переступи, йдемо вправо, вліво, пройдемо навприсядки тощо. Потім дорослий зав’язує хустинкою очі іншій дитині з пари і змінює перешкоди.
Про кожну дитину педагог чи психолог завчасно продумує позитивну характеристику і по черзі розповідає, а малята відгадують, про кого йдеться. Наприклад: «Ця дівчинка - гарна помічниця, так виразно розповідає вірші, завжди має охайний вигляд. У неї такі щирі блакитні оченята... Вчора вона допомогла прибрати в ігровому куточку...»
Коли діти здогадалися, про кого розповідав дорослий, та дитина виходить, стає на «п’єдестал», і всі їй аплодують.
Дорослий готує дві широкі ємкості: одну наповнює піском на половину, в іншій - засипає лише дно. У першу ємкість ховає різноманітні малі предмети (іграшки) за кількістю дітей. Пропонує малятам опустити руки в пісок, знайти предмет, описати його (твердий, м’який, круглий, з гострими кутами), не витягаючи руки з піску. Інші діти мають відгадати предмет за описом. Після цього дитина дістає свою знахідку, показує її всім і кладе у другу ємкість. З цих предметів малята викладають колективну композицію.
Ведучий пропонує зробити подарунок товаришу і роздає всім малятам по конверту. Кожен учасник підходить до столу, на якому розкладені різні картинки, вибирає будь-яку з них, кладе в конверт, заклеює його та дарує товаришеві зі щирими словами привітання. Коли всі конверти потрапили до своїх адресатів, діти дістають подарунки, розглядають їх, діляться своїми враженнями.
Дорослий прикріплює до стільчиків повітряні кульки різних кольорів, пропонує дітям обрати з них собі друга. Пояснює, що для того, аби кулька була добрим другом, вона має добре вас відчувати, тому важливо вибрати ту, яка найбільше подобається, підійти до неї, доторкнутися, сісти на стільчик і тихесенько розповісти їй щось про себе, про свій настрій, бажання, страхи, невдоволення, тривоги.
Після цього фломастером намалювати їй обличчя з відповідним настроєм.
Дорослий спонукає малят пофантазувати, де могли б жити їхні нові друзі - повітряні кульки, пропонує разом намалювати для них Чарівну країну.
Діти виконують колективну роботу під музичний супровід. Потім за малюнком розповідають про намальовану і придуману країну. На аркушах
паперу діти обводять свої долоньки, розфарбовують за бажанням. Дорослий їх вирізає, прив’язує до кульок. Діти випускають кульки у вікно, щоб летіли в Чарівну країну. Проводжають їх добрими і теплими словами, спостерігають, як кульки на прощання «махають» їм долоньками.
Робота психолога
з педагогами і батьками
Почуття і настрій педагогів безпосередньо впливають на формування емоційної сфери дитини, її відчуття світу і себе. З метою контролю та корекції внутрішнього стану педагогів і його вираження у дошкільному закладі може бути створено «Дзеркало настрою», де відмічається настрій дорослих, який позначається на малюках.
Психологу доцільно проводити семінари, лекції, індивідуальні та групові консультації: «Соціально невпевнені діти. Як їм допомогти», «Що таке страх та як його подолати». Важливо формувати у педагогів правильну внутрішню позицію щодо дітей.
Внутрішні позиції вихователя
стосовно дитини
- Хотіти чути дитину.
- Хотіти бути потрібним малюку, а не змушувати його діяти за вашим бажанням.
- Бути готовим приймати почуття і настрій дитини, не оцінюючи і не засуджуючи.
- Щиро вірити у здатність малюка самостійно приймати рішення і діяти, а не намагатися робити все за нього.
- Не брати на себе відповідальність за вибір і рішення дитини.
Для створення комфортного психологічного клімату на заняттях необхідно дотримуватися зокрема таких правил.
- Перебувати на відстані 40-50 см від дітей в позиції обличчям до обличчя, на рівні їхніх очей.
- Слухати малят зацікавлено, емоційно реагувати на їхні висловлювання.
- Говорити з дітьми, всміхаючись, використовуючи м’які інтонації, не дуже голосно і не дуже швидко.
Соціальна впевненість чи невпевненість дитини формується у взаємодії з найближчим оточенням, тому головне, що мають пам’ятати дорослі, це те, що кожна дитина - особистість з власним баченням світу і правом на свою думку та її втілення.
Закарпатська область
