Без паніки. Як уберегти дитину від небезпечних ігор
Те, що ми не говоримо про загрозу, не означає, що її не існує. Цей принцип залишається актуальним щодо небезпечних онлайн-ігор та спільнот, які доводять підлітків до самогубства. Проблему активно обговорювали взимку 2017 року, проте час від часу повідомлення про трагічні випадки з’являються знову.
Цього тижня киянка Юлія Дмитренко опублікувала фото, як кілька дівчат-підлітків на Дарницькій (колишній Ленінградській) площі столиці намагалися перебігти дорогу з пожвавленим рухом просто перед машинами. Її пост викликав переполох серед батьків. Медіа та Фейсбук-спільноти одразу ж написали про нову загрозу, інформацію почали розповсюджувати й в інших регіонах, застерігаючи батьків про нову небезпеку. Проте, як виявилося, цій грі вже кілька років.
Два роки тому киянка та активістка організації “Батьки SOS” Наталія Мельничук вже стикалася з такою небезпечною грою. Якось взимку вона вела двох своїх дітей до садку. Дорогою побачила групу підлітків, які раптово вибігла на проїжджу частину просто під авто.
“Я теж водій, уявляю думки і стрес водія, перед яким це сталось. На щастя, ніхто не постраждав. Він висунувся у вікно, покричав на них і поїхав далі”, – розповідає Наталія.
Вона спробувала з’ясувати, чому підлітки так себе повели та пояснити, чому так робити не можна. За словами жінки, вони тільки посміялися й побігли у напрямку найближчої школи.
Діти, які грають у “Біжи або помри” намагаються перебігти перед автомобілем максимально близько, тим самим наражаючи себе на смертельну небезпеку. У той час їх знімають на відео їхні друзі. Ця гра, як і багато подібних груп смерті, у 2016 році з’явилася в Росії, звідки розповсюдилася в сусідні Казахстан, Білорусь та Україну.
Саме на зиму 2017 року припадає пік діяльності груп смерті. Тоді у школах почали пояснювати батькам та вчителям, за якими ознаками можна визначити, що дитина потрапила у групу смерті та допомогти їй вийти з неї. Тоді ж Кіберполіція почала арештовувати кураторів таких гру в Україні та блокувати подібні спільноти в соцмережах.
Принцип цієї гри доволі схожий на “Синього кита”, “Тихого дому” чи “Червоної сови”. Дітей заохочують наражати себе на смертельну небезпеку й знімати це на відео. Потім ці ролики куратори гри можуть продавати в інтернеті або даркнеті (темній частині мережі, куди не увійти через звичайні браузери і яка ніяк не контролюється). Відео, які показують смерть або спроби суїциду дітей та підлітків, коштують дорого, більше ніж, до прикладу, дитяча порнографія.
Як зрозуміти, що дитина в небезпеці
Нацполіція співпрацює з адміністраціями шкіл та громадськими організаціями, щоб уберегти підлітків від небезпеки. У поліції зазначають, що діти, які потрапляють до таких закритих груп, стають замкненими, а їхня поведінка зазвичай змінюється. Вони втрачають інтерес до раніше цікавих для них речей, мають проблеми із сном, починають проводити більше часу в соцмережах та гаджетах.
Учасники подібних груп мають виконувати завдання від кураторів – квести. Кількість таких квестів варіюється від одного до п’яти десятків, де останнє завдання – вчинити самогубство.
Спочатку дітей потроху затягують у групу, дають простіші завдання – наприклад, зробити шрами на зап’ястях чи сфотографуватися на даху багатоповерхівки. Також дітей часто будять серед ночі та змушують відмічатися в закритих групах не рідше як що два дні. Таким чином куратори груп чинять психологічний тиск на дітей і не дають йому послабнути, щоб контролювати учасників.
Як допомогти дитині
У Національній кіберполіції також радять контролювати активність дитини в інтернеті, перевіряти відео та музику на гаджетах, використовувати функцію “батьківський контроль”. Крім того, варто слідкувати за повсякденною поведінкою дитини, за її настроєм, з ким вона спілкується, чи не залишає слідів на шкірі.
За словами психолога Ігоря Огданського, основна небезпека полягає не у грі, адже суїцидальні думки бувають у всіх людей. Набагато небезпечніший психологічний стан дитини, коли вона відчуває самотність, байдужість батьків, безпорадність, втрату сенсу життя.
“Це вік, в який настає криза ідентичності: розуміння, хто я є, що я роблю, що я можу. Дитина шукає для себе референтну групу, людей, яким вона не байдужа. Вона може виконувати завдання і фільмувати це, бо відчуває, що так стає приналежною до якоїсь групи”, – говорить психолог.
Те, що дитина потрапляє під вплив таких груп, може бути викликаним як гіперопікою у сім’ї, так і нестачею уваги. Встановлені межі можуть бути або занадто жорсткими, або занадто розмитими, або ж їх просто може не бути. Тоді дитина не знає, що добре, а що погано.
Участь у групах смерті – це скоріше одна з форм протесту підлітка, випробування рамок сім’ї. Психолог радить батькам цікавитися життям дитини, чітко пояснювати, де пролягає межа між дозволеним та недозволеним, проявляти емпатію до почуттів дитини, навіть якщо йдеться про буденні речі.
Марта Кобринович, спеціально для “Нової української школи”
Титульне фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos
