Ротмістрівська громада

Черкаська область, Смілянський район

Історична довідка

До складу Ротмістрівської об’єднаної теритріальної громади входять такі села:

  • Ротмістрівка;
  • Куцівка;
  • Ковалиха;
  • Мельниківка.

Село РОТМІСТРІВКА  розташоване на берегах р. Серебрянка, в 18 км від районного центру і в 5 км від залізничної станції Володимирівка.

Населення: 2048 чол. (2017)

В околицях Ротмістрівка виявлено курганні поховання скіфо-сарматської доби.
             Перші відомості про село відносяться до другої половини XVII ст. Тоді ротмістр Омецинський на землях, які були власністю польських магнатів Конецпольських, заснував поселення. Спочатку воно називалося Ротмістрова, а згодом - Ротмістрів кой. У 1742 році поселення і навколишні землі перейшли від Конецпольського до Любомирських і увійшли до складу Смілянського ключа (губернії). У 1787 Смілянщині в т. Ч. Ротмістрівка, у Любомирських купив російський князь Г.А. Потьомкін. А через 6 років подарував її своєму племіннику графу Самойлову. У 1817 містечко стало власністю поміщиків Залеського. За час Другої світової війни 870 жителів села воювали на фронтах, з них 263 загинули. В їх честь в селі споруджено обеліск Слави.

В околицях c.Ротмістрівки знаходиться  Ротмістрівський кратер — один з восьми вибухових кратерів на території України, що утворилися в результаті падіння космічних тіл. Утворення кратера можна зарахувати до пізнього юрського періоду, приблизно 137 млн років тому. На даний час кратер заповнений водою і носить назву ставок Мочар.

На сьогодні Ротмістрівка вже приймає туристів не лише з України, а навіть і із-за кордону, адже на її території знаходиться могила ребе Йохана Тверського, адже до ІІ Світової війни Ротмістрівка була відомим хасидським штетлом. На честь Ротмістрівки названо хасидську династію Рахмастрівка (відгалуження Чорнобильської династії), засновник якої, ребе Йоханан Тверський, помер 1895 року та був похований у Ротмістрівці. Батько ребе Йохана Тверського, чорнобильський ребе Менахем Нахум Тверський, був учнем Баал Шем Това.


Село КУЦІВКА розташоване на річці Гнилий Ташлик в 25 км на південний захід від районного центру і в 15 км від найближчої залізничної станції Володимирівка.

Населення: 620 чол. (2017)

         У селі встановлено обеліск Слави на честь воїнів-визволителів і в честь односельців, які віддали своє життя за незалежність радянської Батьківщини. Неподалік Куцівці виявлені кургани скіфських часів. В одному з них знайдено поховання воїна.

Село Куцівка ( минулому Куца Балка). Виникло у ХУІІІ столітті, одержавши назву від місця свого розташування - Куцої балки. Від тюркського «куца» - «коротка». Буквально «коротка балка».

Село Куцівка позначене на карті О. Яблонського, картах Олексія Бобринеького (1894 р.) та І. Дороганевського (1901р.) У XIX - на початку XX століття входила до Матуеовської волості Черкаського повіту. З 2.01.1957року у складі Смілянського району.

В 1926 році в селі організовується перша сільськогосподарська артіль «Жовтневий шлях». В 1929 році - колгосп Червоний Передовик».

Загомоніли на полях трактори, сівалки. В село прислали одного трактора. Першим трактористом був Денис Дишлевий.

В 1932 році організовано школу семирічку, де навчалося біля 300 учнів. Директором школи був Матківський.

В селі відкрита лікарня де завжди нададуть першу допомогу, дадуть пораду.

В 1941 році мирна праця була перервана. Важкий час був для нашого народу і для жителів Куцівки. 5 серпня 1941 року окупанти зайняли село.

Народна ненависть до ворогів і любов до рідного краю принесли перемогу. Зійшла зоря і над Куцівкою. Цс було 1 лютого 1944 року.

За мужність і відвагу в боях з фашизмом Батьківщина відзначила 85 жителів села Куцівка. 178 відпочивають вічним сном у братських могилах на шляхах війни.

В 1956 році в колгоспі ім. Сталіна побудована колгоспна гідроелектростанція.

Велике будівництво пройшло. В селі збудовано дитячі ясла, магазин.

Найкращою спорудою села є Будинок культури. Відкриття якого відбулося 1 січня 1966 року.


Село КОВАЛИХА знаходиться в 18 км на південний захід від районного центру і в 4 км від автомобільної дороги Черкаси-Умань.

Населення: 712 чол. (2017)

Час заснування відносять до XVIII в. Позначене на карті Ріцці Зеноні (1772 році) під назвою «Ковальовка» у польському написані. За часів російської імперії офіційна назва села - «Ковалиха». У XIX ст. Входила до складу Ташлицької волості. На території села виявлено поселення епохи бронзи та поселення і курган скіфських часів.

З 02 січня 1957 року у складі Смілянського району.

На честь воїнів-визволителів і, шануючи односельчан, полеглих на фронтах Великої; Вітчизняної війни, в селі Ковалиха встановили обеліск Слави. На території села виявлено поселення епохи бронзи та поселення і кургани скіфських часів.

2004 рік став знаменним . Цього року за часи незалежності України село Ковалиха було газифіковано. 2006 рік газифіковано дошкільний навчальний заклад «Ромашка»


Село МЕЛЬНИКІВКА  лежить за кілометр від траси Шпола-Черкаси у глибочезній долині річки Срібрянка. Спуск до села стрімкою дорогою додає гострих відчуттів та наповнює кров адреналіном. Через село проходить залізниця Дніпропетровськ .

Населення: 644 чол. (2017)

Середина XIX ст .. Мельниківка при струмку Серебрянка .Жителі 916, землі чорноземної і частково гористій і лісистій 2068 десятин. Село по смерті р Морозова дісталося іншій його дочки, була заміжня за Золотарьовим, а по смерті належить її дітям. У трьох верстах нижче Мельниківки при струмку Серебрянка лежить село, що належить до Смілянському йменню - Могилівка .. Жителів 66. зарахованих до Мельниківському приходу.

1900 рік дворів в Мельниківці 317, жителів 1753 людини .. Головне заняття жителів - хліборобство. У селі числиться землі 2541 дес. , з них належить поміщикам 1626 - дес, церкви -37 десятин, селянам 878 десятин. Село належить А.М.Безобразовой, І.А.Золотарьову, Н.В.Безобразовой. У селі є  православна церква, школа грамоти, водяний млин і шість вітряків. Могилівка; дворів 28, мешканців 103 людини, землі 89 десятин. Хутір належить графам Бобринським

1926 рік У Мельніківці створюється 4 сільгоспартілі, одна з якіх об‘єднувала лише 13 сімей.

1929-1930 роки. Всі артілі об'єднаються в колгосп «Заповіт Ілліча», яке Згідно перейменовується в колгосп «Прогрес»,

1941-1945 роки. Велика Вітчизняна війна. На її фронтах загинули 139 уроженців села, з них 68 пропало безвісті.

1959 рік. Господарство «Прогрес»  (Мельніківка), «Правда» (Куцівка), «Заповіт Ілліча» (Носачів) об‘єднаються в єдине господарство «Заповіт Ілліча» (Носачів)

1999 рік. Січень. Вартість основних виробничих ФОНДІВ КСП * Мельніківське * 3 мли 349 тис. гривень, валовий виробництво сільськогосподарської продукції -426 тис. гривень; працює в господарстві 75 чоловік; середньомісячна заробітна плата -79 гривень. Рентабельність господарства за 1998 рік; рослинництво и тваринництво збиткове.

У Мельниківці стоїть дуже цікава дерев’яна церква. Збудували її у першій половині ХІХ століття й освятили на честь Покрови Богородиці. Але стиль будівництва був невизначеним – звичайну українську храмову архітектуру доповнили класицистичними кам’яними колонами. Ймовірно це було зроблено через заборону використання українських рис у культовій архітектурі. Але навіть незважаючи на невизначеність стилю захована у старий парк церква виглядає досить ефектно. Мельниківка збереглися кургани епохи бронзи.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора